БОЯРСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ЛІЦЕЙ «ЛІДЕР»

"Вчитель як особистість формується впродовж усього життя" В.О. Сухомлинський

У соціокультурному розвитку України дедалі яскра­віше виступає особистісно-гуманна орієнтація освіти, яка має сприяти становленню духовно зрілої, вільної та творчої особистості. Практична реалізація цих завдань насамперед залежить від учителя, його вміння глибоко усвідомлювати роль і місце освітніх процесів та систем у світовому культурному руслі; впевнено орі­єнтуватися у феноменах науки та соціальних явищ віртуозно поєднувати глибокі фундаментальні знання та ретельну педагогічну підготовку. А це можливо ли­ше завдяки безперервному оновленню ним знань, йо­го постійному самовдосконаленню та самоосвіті.

Концепція педагогічної освіти визначила своєю метою «формування вчителя, який здатний розвивати особистість дитини і зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати творчо в закладах осві­ти різного типу». Тому особливого значення в наш час набуває проблема самоосвіти вчителів, спрямована саме на їхній професійний саморозвиток.

Поняття «професійний саморозвиток» є центральним у педагогічній психоло­гії і визначається як складний інволюційно-еволюційний поступ, у ході якого відбуваються прогресивні й регресив­ні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. Зокрема за Л.С. Виготським, «розвиток є не­перервним процесом саморуху, що характеризується пе­редусім постійним виникненням утворенням нового, чого не було на попередніх етапах.

У психолого-педагогічній літературі виділяють два напрями саморозвитку особистості — самовиховання (виховання волі, якостей, рис характеру, певної поведінки) та самоосвіта (розумове виховання, інтелектуальне зростання, нако­пичення знань). Самоосвітню діяльність учителя, провідну форму інтелектуального розвитку особистості та вдосконалення педагогічної майстерності, Передбачає не лише накопичення нової інформації, а й системне осмислення цієї деформації, її ін­теграцію з наявними знаннями.

Ефективним шляхом здійснення самоосвітньої діяльнос­ті вчителя в єдину систему дій директора школи, його заступника та вчителів; виявлення та задіяння психолого-педагогічних факторів, які б викликали у педагога бажання творчо й результативно працювати, постійно прагнучи до професійного та духовного зростання.

Ретельне дослідження педагогічної спадщини видатного педагога дали змогу зробити висновок, що Василь Олек­сандрович теоретично обґрунтував та експериментально перевірив у роботі керованої ним школи основні етапи організації самоосвітньої діяльності вчителів: установчий, практичний, підсумковий.

Систематичне відвідування занять на курсах, ділові та ро­льові ігри, форми методичної роботи не розв'язують повністю складної проблеми підвищення кваліфікації вчителів, тому що навіть найдоскона­ліша колективна система методичної роботи не може врахувати індивіду­альної потреби вчителя в новітній інформації, ознайомити його з необхідною літературою з фаху. Отже, виникає потреба в самостійній роботі вчителя.

Самоосвіта є елементом виробничої діяльності кожного вчителя, який вільно обирає матеріал, прийоми й засоби роботи над собою. Такий прин­цип організації самоосвіти — поєднання її обов'язкового характеру з доб­ровільно обраним змістом — найбільше виправдав себе.

У процесі самоосвіти реалізуються основні дидактичні принципи вчення — систематичності, послідовності, наступності, зв'язку з практикою тощо.

Основні принципи самоосвітньої роботи:

1. Взаємообумовленість цілей, сутності, змісту, структури методичної ро­боти й суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип, зокрема, вимагає єдності ідейно-політичної і професійної підготовки педа­гога, посилення уваги до методологічних знань.

2. Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації і професій­ної майстерності працівника впродовж педагогічної діяльності.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання предмета та поєднання теоре­тичної підготовки з оволодінням уміннями й навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4. Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчас­не отримання наукової інформації, рекомендацій науки та передового досвіду.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, ди­ференціація змісту й методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи й курсової підготовки.

7. Взаємозв'язок методичної роботи з творчими пошуками окремих учи­телів і колективу в цілому.

Роль керівника в управлінні самоосвітою:

Створення оптимальних умов для самоосвітньої роботи.

Організація семінарів для вчителів з питань прийомів і засобів організації самоосвітньої роботи.

Визначення конкретних вимог до вчителів стосовно самоосвіти.

Підвищення рівня через вибір тем і форм самоосвіті, (колективних та індивідуальних форм методичної роботи:

• Створити умови для самоосвітньої роботи в школі та на рівні міста.
• Виділити методичний день, спільний для вчителів одно­го фаху.
• Надати вільний час на січневих та березневих каніку­лах, творчу відпустку на літніх канікулах; оптимально вико­ристовувати час вчителя на проведення нарад, засідань мето­дичних об'єднань, виконання громадських доручень, створен­ня розкладу уроків для нього.
• Обладнати методичний кабінет та бібліотеку відповід­но до «Положення про шкільний методичний кабінет, шкільну бібліотеку», в яких розмістити науково-методичну літерату­ру, каталоги літератури, преси на допомогу вчителям при роботі над науково-методичною темою.

Здійснення контролю за самоосвітньою роботою:

• проводити індивідуальні бесіди з учителями;
• планувати звіти вчителів про освітню роботу, прослуховувати їх на педрадах, нарадах при директорі, методичних об'єднаннях тощо.

Компетентно оцінити самоосвітню роботу через:

• аналіз уроку, виховного заходу;
• підготовлені вчителями доповіді, реферати, виступи ...,
• творчі звіти вчителів (під час громадського огляду проведення предметних тижнів, олімпіад та інше);
• участь у творчій роботі (розробка програм, уроків, «стичного матеріалу, сценаріїв свят, вечорів ...);
• участь учителів в індивідуальних та колективних форм Методичної роботи;
• анкетування, діагностування.

Установчий етап передбачав розуміння та усвідомлен­ня вчителем необхідності самоосвітньої діяльності, визна­чення її теми, змісту та мети, складання плану роботи, виз­начення науково-педагогічних джерел для опрацювання тощо.

На другому практичному етапі організації самоосвітньої створення психолого-педа-гогічної та методичної літератури з обраної проблеми.

Зазначимо, що заключний етап організації самоосвітньої діяльності вчителів передбачає підведення підсумків, узагальнення спостережень, оформлення результатів самоосвітньої роботи та визначення подальших перспектив.

Тема поглибленого вивчення учителем — це, в основному одна із педагогічних ідей науково-методичної теми школи.

Етапи роботи вчителя над її реалізацією такі:

• робота над науково-методичною літературою;
• знайомство з досвідом роботи або кращими зразками практичного вирішення педагогічної ідеї (на методичних об­'єднаннях, семінарах-практикумах, тематичній консультації чи іншій формі);
• спроби самостійного вирішення у своїй педагогічній діяльності;
• інформація про результати роботи над науково-мето­дичною темою (на педагогічній чи методичній раді, засідання методичного об'єднання чи іншій формі);
• опис творчої роботи вчителем подається на курси, де уточнюються і конкретизуються методичні особливості цієї теми, її зміст і вона залишається як післякурсове завдання.

Правила самоосвітньої діяльності:

1. Уміння та навички, необхідні для самоосвітньої діяльності педаго­га, мають формуватися під час навчання у вищому навчальному закладі.

2. Самоосвіта є невід'ємною складовою методичної роботи і реалі­зується в процесі цієї роботи.

3. Для визначення індивідуальної самоосвітньої теми вчителя береть­ся до уваги така «ієрархія цінностей»:

§ зв'язок теми з освітніми потребами учнів;

§ відповідність теми пізнавальним потребам вчителя;

§ зв'язок теми з проблемою, над якою працює школа.

4. Адміністрація школи залишає за собою право в разі необхідності коригувати індивідуальну самоосвітню тематику (йдеться про боротьбу з формальним вибором теми).

Реалізація самоосвіти через методичну роботу – найоптимальніший варіант післядипломної та між курсової освіти педагогів.

Класифікація методико-педагогічних заходів:

Вивчаючи творчу лабораторію вчителя, атестаційна комісія здійснює насамперед всебічний, максимально глибокий аналіз організації та ре­зультативності навчально-виховного процесу. Таким чином, атестація спрямована на поліпшення практичної діяльності педагога, яке немож­ливе без відповідного рівня його теоретичної підготовки. Виконуючи свою контрольно-діагностичну та регулятивно-корекційну функції, адмі­ністрація школи та атестаційна комісія мають на меті забезпечити повно­цінний контроль за цим процесом.

Підґрунтя для атестаційного етапу формується в основному між ате­стаціями. Для більшості вчителів ці проміжки часу найчастіше збігають­ся з міжкурсовими періодами, і на них припадає найбільший обсяг са­моосвітньої роботи. Тому так багато важить грамотне та доцільне її пла­нування.

У нашій школі дотримуються певних засад самоосвіти. Виконання зазначених положень дає змогу об'єднати розрізнені самоосвітні заходи у досить струнку систему, орієнтовану на розв'я­зання загальношкільної проблеми, над якою працює педагогічний ко­лектив.

Для того, щоб система самоосвіти була гнучка, гнучкою має бути і система методичної роботи. Маючи це на увазі, ми використовуємо на практиці таку класифікацію методико-педагогічних заходів.

І група - Підсилення практичного напряму:

• навчальні семінари на базі відкритих уроків;
• розв'язання проблемних педагогіко-дидактичних завдань;
• інструктивно-методичні консультації і наради;
• уроки-тренінги;
• співбесіди з вчителями.

II група - Підсилення наукового напряму:

• психолого-педагогічні семінари;
• презентації педагогічних новинок;
• проблемні семінари;
• педагогічні читання.

III група - Колективна творчість, оприлюднення індивідуального доробку:

• випуск методичного бюлетеня;
• випуск методичних знахідок;
• круглий стіл.

IV група - Заохочення вчителів до активної творчої діяльності:

• предметні тижні
• узагальнення педагогічного досвіду;
• «ділові ігри, конкурси професійної майстерності та інше.

Алгоритми вивчення індивідуальних науково-методичних тем

Диференціація навчання

• трьохрівневе диференційоване навчання;
• індивідуальні, групові та колективні форми навчання;
• зовнішня і внутрішня диференціація;
• організація навчальної діяльності у класі з різним рівнем підготовки учнів;
• організація навчальної діяльності у класах з поглибленим вивченням навчальних предметів;
• індивідуалізація й диференціація процесу навчання у дидактиці О.В.Сухомлинського, тощо.

Формування навичок читання

• Напівголосне читання, розраховане на певний час та за медіальним спрямуванням — один з видів роботи по формуванню навичок читання.
• Запровадження п'ятихвилинок самостійного читання мовчки.
• Диференційовані завдання, спрямовані на колективну, групову та індивідуальну форму роботи.
• Формування навичок читання шляхом багаторазових вправлянь у читанні.
• Оптимальний вибір вправ на формування правильного, швидкого, свідомого, виразного читання.
• Ділові, логічні та дидактичні ігри, розв'язування крос­вордів та інших видів пізнавальних вправ - важливі напрямки формування навичок читання.
• Роль домашнього самостійного читання. Активна співпраця школярів і працівників бібліотеки. Формування вмінь і навичок ведення читацьких щоденників. Методика про­ведення свят та захисту читацьких формулярів.

Розвиток орфографічних навичок учнів

1. Сучасні методи і прийоми вивчення фонетики, грамати­ки й правопису. Словникова робота. Методика її проведення. Зміст ро­боти з орфографічним словником. Види робіт над словом, словосполученням, реченням з розвитку орфографічних навичок.

2. Види практичних вправ з розвитку орфографічних нави­чок:

· види диктантів по розвитку орфографічних навичок школярів;

· творчі роботи;

· ведення "зошитів секретів".

3. Індивідуальна, групова, колективна робота школярів, спрямована на формування гуманних відносин, формування умінь грамотно писати.

4. Диференційований підхід до розвитку орфографічних навичок та ін.

Формування обчислювальних навичок

· Вимоги до обчислювальних навичок школярів.

· Методи­ка складання усних вправ та задач.

· Використання задач-малюнків.

· Раціональні способи обчислень, розв'язування задач, форми проведення усного розрахунку.

· Нестандартні прийоми усного рахунку.

· Використання наочних посібників та ТЗН при формуванні обчислювальних навичок учнів.

Активізація пізнавальної діяльності

1. Забезпечення умов для активної творчої роботи, розвит­ку пізнавального інтересу учнів.

2. Проблемний підхід в активізації процесу пізнання.

3. Форми активного навчання школярів.

4. Прийоми роботи з додатковими джерелами на уроці та в позаурочний час.

5. Самоосвіта, самонавчання, самовдосконалення шко­лярів.

6. Визначення пізнавального інтересу учнів за критеріями:

• наявність таких запитань до вчителя, які потребують вияснення причинно-наслідкових зв'язків і розкриття законо­мірностей;
• пошукова активність, що проявляється в ініціативності і самостійності учнів;
• уміння учнів самостійно розв'язувати пізнавальні зав­дання, виконувати тренувальні вправи, знаходити вихід з про­блемних ситуацій;
• підвищений інтерес до теоретичних знань;
• різновидність навчальної роботи.

7. Умови розвитку пізнавального інтересу учнів:

• зв'язок нового матеріалу з раніше набутими знаннями;
• навчання повинно бути важким, але посильним для учнів;
• цікавіше працювати, коли робота перевіряється і част­іше оцінюється;
• яскравість навчального матеріалу, емоційна реакція і зацікавленість самого вчителя діють на учнів, на їх відношен­ня до предмета.

8. Стимулювання пізнавальної діяльності та ін.

Інтеграція змісту освітньої підготовки учнів

• Інтеграція — обернений процес диференціації;
• рівні інтеграції;
• інтеграція предметів в сучасній школі;
• обов'язкова і основна вимога інтеграційного викладан­ня - підвищення ролі самостійної роботи учнів;
• інтегративні дні, методика їх проведення та ін.

Методи активного навчання

• Суть активного навчання.
• Психологічні основи активного навчання школярів.
• Підготовка учнів до активного засвоєння нових знань.
• Використання дидактичних ігор.
• Нестандартні форми проведення занять.
• Навчання на конкретних ситуаціях, дослідах.
• Використання наочних посібників, динамічних моделей, ТЗН.
• Вивчення навчального матеріалу блоками.
• Проблемний підхід до навчання.
• Види вправ.
• Виконання творчих завдань та їх захист, тощо.

Методи активного навчання

• Суть активного навчання.
• Психологічні основи активного навчання школярів.
• Підготовка учнів до активного засвоєння нових знань.
• Використання дидактичних ігор.
• Нестандартні форми проведення занять.
• Навчання на конкретних ситуаціях, дослідах.
• Використання наочних посібників, динамічних моделей, ТЗН.
• Вивчення навчального матеріалу блоками.
• Проблемний підхід до навчання.
• Види вправ.
• Виконання творчих завдань та їх захист, тощо.

Організація самостійної роботи учнів

• Суть самостійної роботи.
• Види самостійних робіт.
• Класифікація самостійних робіт відносно мети застосу­вання.
• Вимоги до самостійних робіт.
• Самостійна робота з підручником, додатковою літера­турою.
• Особливості використання самостійних завдань при вив­ченні нового матеріалу.
• Творча самостійна робота.
• Домашня самостійна робота.
• Використання ТЗН при організації самостійної роботи.
• Контроль за виконанням самостійних робіт та ін.

Лекційно-практична система навчання

1. Характеристика лекційно-практичної системи навчання.

2. Класифікація уроків за їх типами.

3. Тематичне планування і корекція завдань уроків різних типів.

4. Роль і місце підготовчих уроків у лекційно-практичній системі.

5. Методика проведення:

· уроків з засвоєння нових знань лекційно-практичної системи;

· уроків удосконалення знань, формування вмінь та на­вичок учнів (уроки-практикуми);

· уроків узагальнення і систематизації знань (уроків-семінарів):

· уроків корекції знань і консультацій;

· контрольно-залікових уроків;

6. Контроль за діяльністю учнів при лекційно-практичній системі навчання та ін.

Розвиток логічного мислення школярів

· Загальна характеристика мислення.

· Особливості логічного мислення.

· Педагогічні прийоми розвитку логічного мислення.

· Роль проблемного навчання у розвитку логічного мис­лення.

· Диференціація та інтеграція навчання — один із шляхів формування вміння аналізувати, порівнювати.

· Види практичних робіт, вправ з розвитку пам'яті, мис­лення.

· Роль уроків систематизації та узагальнення знань у розвитку логічного мислення школярів та ін.

Виховання інтересу до вивчення предмета

· Врахування індивідуальних особливостей учнів, їх здібно­стей, інтересів, бажань при викладанні предмета.

· Педагогічне співробітництво вчителя і учнів.

· Створення ігрових ситуацій на уроці.

· Практична спрямованість викладання.

· Елементи досліджень, спостережень у процесі навчання та ін.

Нестандартні уроки

· Різні види уроків та їх методика проведення.

· Використання додаткових джерел у побудові нестандар­тного уроку.

· Психологія спілкування учителя і учня при проведенні нестандартного уроку.

· Нестандартний урок — одна із форм розвитку творчих здібностей учнів та ін.

Розвиток мовлення

1. Мова і мовлення — розділ у курсі української мови.

2. Види мовлення: усне й писемне.

3. Види усного мовлення.

4. Основні мовні одиниці і робота з ними.

5. Форми роботи з розвитку мовлення:

· робота над лексичним значенням слова;

· організація словниково-орфографічної роботи;

· робота над приказками й прислів'ями;

· різновиди роботи над текстом на уроках читання.

6. Урок розвитку зв'язного мовлення і методика його проведення та ін.

Роль краєзнавства у вихованні учнів

1. Науково-педагогічні основи шкільного краєзнавства:

• розвиток краєзнавчих ідей у вітчизняній педагогіці;
• теорії шкільного краєзнавства К.Д.Ушинського;
• "Рідне слово"— класичний приклад використання крає­знавства у вихованні учнів;
• краєзнавство — важливий елемент педагогічної систе­ми А.С.Макаренка та В. О.Сухомлинського;
• краєзнавчо-туристські експедиції в Україні;
• використання краєзнавчого матеріалу на уроках та в позакласній роботі;
• краєзнавство — важливий засіб здійснення міжпредметних зв'язків у навчанні.

2. Основні напрями і зміст краєзнавчої роботи в школі:

• вивчення історії рідного краю;
• вивчення соціально-економічного розвитку краю;
• вивчення природи і здійснення заходів щодо її охорони;
• учнівські краєзнавчо-туристські об'єднання (гуртки, секції, краєзнавчі товариства, клуби, "круглі столи");
• форми туристської краєзнавчої роботи (подорожі, про­гулянки в природу, екскурсії, багатоденні походи, експедиції, туристські зльоти).

3. Краєзнавчо-туристська робота (основні напрями):

• "Моя земля — земля моїх батьків";
• "Мій край—моя історія жива";
• "Моє рідне село (місто)";
• "Рідна мова — пісня солов’їна";
• "Струни серця";
• "Кришталеві джерела";
• "Роде наш красний, роде наш прекрасний".

4. Краєзнавство — один із напрямків патріотичного ви­ховання школярів.

Виховання громадянина-патріота

• Формування в підростаючого покоління системи цінно­стей громадянина.
• Виховання громадянськості на ідеях української держав­ності.
• Формування національної честі і гідності, позбавлення комплексу приниження, меншовартості.
• Ознайомлення учнів з державною символікою.
• Виховання почуття обов'язку, відповідальності; совісті, мужності, здатності захищати свій рідний край.
• Народна педагогіка про виховання громадянина-патріо­та.
• Формування людини-патріота в активній практичній діяль­ності.
• Роль краєзнавства у патріотичному вихованні та ін.

Морально-етичне виховання

• Модель морально-етичної поведінки дитини.
• Діагностування морально-етичних цінностей особис­тості.
• Вивчення мотивів негативних вчинків учнів, нейтралі­зація порушень поведінки, дисципліни тощо.
• Активні форми роботи вчителя з формування морально-етичних норм в учнів.
• Психологія спілкування учителя і учня у процесі спільної діяльності.
• Спільна робота вчителя із сім'єю з питань мораль­но-етичного виховання дітей та ін.

Естетичне виховання

• Мета та головні напрямки естетичного виховання.
• Вплив різних видів мистецтва на рівень вихованості.
• Пошук шляхів до свідомого творчого процесу.
• Форми роботи з естетичного виховання учнів.
• Роль художнього слова в естетичному вихованні.
• Набуття емоційно-естетичного досвіду спілкування з природою за принципом: від спостереження до діяльності.
• Роль сім'ї в естетичному розвитку дитини.
• Українська народна естетика і її роль у вихованні дітей та ін.

Формування особистості учня

• Визначення моделі формування особистості учня.
• Діагностика особистісного розвитку дитини, анкетуван­ня та обробка даних.
• Критерії і рівні сформованості особистості школярів.
• Психолого-педагогічні спостереження за діяльністю й поведінкою учнів.
• Робота з учнями, схильними до негативних вчинків.
• Педагогічні консиліуми.

У процесі роботи над методичною темою вчитель знай­омиться, як вирішена обрана ним проблема в науці, співставляє власний досвід викладання. Це дуже важливий етап робо­ти вчителя над методичною темою, оскільки співставлення свого досвіду з досвідом, описаним в літературі, — основа самоосвіти. На цьому етапі вчитель аналізує різні точки зору на вирішення тієї чи іншої проблеми, визначає власну пози­цію. Зіставлення власного досвіду викладання з ідеями, мето­дами, прийомами, які є в методиці, дає змогу вчителю визна­чити, що він уже знає і що може зробити з даної проблеми, що принципово нове є у його практиці, у чому він може взяти з того, що є в книгах, і, врешті-решт, чим він ще не оволодів своїй практичній роботі.

Необ­хідний етап у роботі над методичною темою — конструювання нового досвіду на основі кращих досягнень науки і практики викладання, а також перевірка його ефективності, одержаних результатів викладання.

Дуже суттєвим, на наш погляд, є думка про оформлення учителем наслідків роботи над методичною темою у письмовому вигляді. Яка структура письмової роботи?

1. Обґрунтування вибору проблеми, визначення її місця у системі важливих ідей і закономірностей методики викла­дання предмета.

2. Аналіз літератури з теми.

3. Опис власного досвіду роботи в рамках обраної теми, який вбирає в себе як власні досягнення, так і все ще, що відображено у літературі).

4. Опис результатів викладання.

5. Висновки з виконаної роботи — чи вважає вчитель тему повністю освоєною, чи продовжуватиме над нею робо­ту, в якому напрямі, які нові питання в рамках даної теми вважає необхідним розглянути.

Отже, робимо висновок:

Безперервна освіта вчителя здійснюється, в першу чергу, шляхом самоосвіти — цілеспря­мованої, систематичної роботи над підвищенням професійної кваліфікації. Потреби в самоосвіті у кожного вчителя свої, специфічні, оскільки на них впливають різні фактори, а саме: особистість учителя, його інтереси, наукова і педагогічна підготовка, загальноосвітній і культурний рівень; власна педагогічна робота і її результати, оцінка його роботи іншими вчителями, керівниками школи, інспекторами і методистами, учнями і їхніми батьками.

Керівники навчально-виховних закладів повинні створювати необхідні умови вчителям для самоосвітньої роботи, навчання, дати можливість їм самостійного вибору основних напрямів роботи з урахуванням як потреб навчального закладу, так і їх потреб; інформувати вчителів про досягнення психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду тощо.

Все це сприяє вдосконаленню професійної майстерності вчителя, вдосконаленню педагогічної діяльності з реалізації науково-методичної теми.

Науково-методична проблема школи чи району спонукає до нових розробок шляхів, підходів, технологій, форм вчення, узагальнення і впровадження в педагогічну практику ідей, які недостатньо вивчені. А це значить, що є не­гідність для керівника творчо мислити і такий емоційний творчий заряд передавати своїм колегам.

Вважаємо за краще керівнику школи мати індивідуальне творче завдання з науково-методичної проблеми школи. Тоді паралельно йде індивідуальна й колективна робота над проблемним питанням (теоретичне вивчення і впровадження в практику).

Деякі актуальні питання з основ гумані­зації управлінської діяльності директора школи

Орієнтовна тематика індивідуальних творчих завдань

1. Соціально-педагогічні проблеми розвитку сучасної школи в контексті її гуманізації.

2. Психолого-педагогічні основи гуманізму в навчаль­но-виховному процесі сучасної школи.

3. Демократизація управління загальноосвітньою шко­лою.

4. Прийняття управлінського рішення — одна з управл­інських функцій керівника школи.

5. Ефективність організаційної функції керівника шко­ли в управлінні реалізацією пріоритетних принципів рефор­мування загальноосвітньої школи.

6. Демократизація і гуманізація — пріоритетні принци­пи реформування загальноосвітньої школи та шляхи їх реалі­зації в навчально-виховному процесі.

7. Диференціація та інтеграція — пріоритетні принципи реформування загальноосвітньої школи, шляхи їх реалізації в навчально-виховному процесі

8. Проблема гуманізації навчання в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського. Використання його ідей в практику сучасної школи.

9. Оновлення системи освіти на національній основі -- одне із важливих завдань сучасної загальноосвітньої школи

10. Гуманітаризація навчально-виховного процесу сучасної школи,

11. Реформування управління загальноосвітньою школою.

12. Впровадження інноваційних технологій гуманізації управління загальноосвітньою школою.

13. Інформаційне забезпечення внутрішкільного управління.

14. Роль керівника школи в створенні атмосфери твор­чості, спрямованої на вдосконалення професійної майстерності педагогічних кадрів.

15. Сучасні технології навчання та виховання.

16. Нетрадиційні форми гуманізації методичної роботи.

17. Вивчення результативності курсової підготовки вчителя, його роботи над післякурсовим завданням.

Алгоритми названих тем:

1. Соціально-педагогічні проблеми розвитку сучасної школи в період її гуманізації.

• Зовнішні соціально-педагогічні умови, які впливають на ефективність управління загальноосвітньою школою.
• Внутрішкільні соціально-педагогічні умови, які вплива­ють на ефективність управління загальноосвітньою школою,
• Особливості, компоненти та характерні ознаки кожної групи умов.
• Системність у їх реалізації.
• Формування в галузі освіти гуманної та демократичної ідеології та ін.

2. Психолого-педагогічні основи гуманізму в навчально-виховному процесі сучасної школи

• Гуманістичне переосмислення функцій сучасної школи.
• Напрями втілення гуманістичних засад у навчально-ви­ховний процес.
• Індивідуалізація та диференціація навчально-виховного процесу як складові його гуманізації.
• Становлення педагога-гуманіста.
• Гуманізація навчально-виховного процесу як засіб по­передження правопорушень серед учнівської молоді та ін.

3. Демократизація управління загальноосвітньою школою

• Понятійно-категорійний аналіз.
• Забезпечення оптимальних умов для створення демок­ратичних, гуманних взаємовідносин у житті школи.
• Поєднання функцій адміністративного контролю з гро­мадським контролем.
• Введення демократичної системи виборів у всіх ланках школи.
• Забезпечення гласності в управлінській діяльності.
• Організація учнівського самоврядування, методи симулювання педагогічного та учнівського колективів.
• Формування правових знань в учнів, учителів, батьків
• Технологія вироблення рішення. Алгоритм розробки уп­равлінського рішення.
• Форми рішення.
• Самоаналіз діяльності керівників із підготовки та прий­няття управлінських рішень.

4. Прийняття управлінського рішення — одна з управлінських функцій керівника школи

• Види управлінських рішень.
• Вимоги до прийняття управлінського рішення.
• Основні вимоги до змісту управлінського рішення.
• Основні принципи.

5. Ефективність організаційної функції керівника школи в управлінні реалізацією пріоритетних принципів реформування загальноосвітньої школи

• Організаційна структура управління.
• Типи і моделювання організаційних структур управлін­ня загальноосвітньою школою.
• Умови вдосконалення механізму управління реалізацією-пріоритетних принципів реформування загальноосвітньої шко­ли.
• Варіювання розподілу обов'язків між членами адміністративно-управлінської ланки.
• Взаємозв'язок зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на ефективність організаційної функції керівника школи.

6. Демократизація і гуманізація — пріоритетні принципи реформування загальноосвітньої школи

• Понятійно-категорійний аналіз принципів.
• Напрями втілення демократичних та гуманістичних за­сад в роботу школи.
• Педагогічні проблеми гуманізації змісту шкільної осві­ти.
• Індивідуалізація — складова гуманізації навчально-ви­ховного процесу.
• Роль людинознавчих дисциплін, суспільних знань, загаль­нокультурної підготовки в процесі реалізації принципів рефор­мування школи — демократизації та гуманізації.
• Соціалізація дитини — одна із проблем реформування змісту освіти.

7. Диференціація та інтеграція навчання — пріоритетні принципи реформування загальноосвітньої школи, шляхи їх реалізації в навчально-виховному процесі

• Понятійно-категорійний аналіз принципів.
• Організація вивчення вікових та індивідуальних особли­востей учнів школи.
• Врахування здібностей учнів, нахилів та інтересів у на­вчально-виховному процесі:
• Диференціація методів навчання.
• Використання вчителями на уроках диференційованого дидактичного матеріалу, міжпредметних зв'язків.
• Диференційований підхід до оцінки знань учнів.
• Стимулювання самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів, диференціація домашніх завдань.
• Формування у вчителів вмінь проведення інтегрованих уроків, інтегрованих курсів, спецкурсів з навчальних предметів.
• Організація підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з питань диференціації та інтеграції навчання учнів.

9. Оновлення системи навчання та виховання на націо­нальній основі — одне із важливих завдань сучасної загаль­ноосвітньої школи

• Українська ентопедагогіка — основа національної сис­теми виховання.
• Використання ідей української народної пе­дагогіки у навчально-виховному процесі.
• Психолого-педагогічні й народознавчі основи формуван­ня громадянськості школярів.
• Індивідуальний підхід учителя і роль колективу у фор­муванні особистості школяра.
• Шляхи впровадження козацької педагогіки в сучасній школі.
• Народний календар у національній системі виховання.
• Відродження національної системи родинного виховання.
• Історичні та сучасні психолого-педагогічні проблеми моральності та морального виховання.

10. Гуманітаризація навчально-виховного процесу сучасної школи

• Роль гуманітарних предметів у формуванні особистості учня.
• Зміна підходів до формування змісту і спрямованості, гуманітарно-суспільних дисциплін.
• Профільне навчання з гуманітарних предметів.
• Підвищення статусу літератури, курсів з художнього і морально-етичного виховання.
• Запровадження спеціальних підсумкових тестувань з метою визначення рівня загальногуманітарного розвитку школярів.
• Вибір оптимального варіанту навчального плану.

11. Реформування управління загальноосвітньою школою

• Вітчизняна педагогічна наука про управління загально­освітньою школою.
• Вибір оптимальної структури управління школою та забезпечення умов для її ефективного впровадження.
• Оптимізація управлінських функцій, оновлення їх змісту і методів реалізації.
• Впровадження інноваційних ідей управління загальноосвітньою шкодою.
• Створення інформаційного банку управління школою.
• Поєднання у правління і самоврядування.

12. Впровадження інноваційних технологій управління загальноосвітньою школою

• Впровадження інформаційно-комп'ютерної системи уп­равління школою.
• Створення інформаційного банку управління школою.
• Демократизація управління загальноосвітньою школою.
• Впровадження системи державно-громадської оцінки діяльності керівника школи та учителя.
• Реалізація шкільного компонента змісту освіти.
• Розширення аспекту освітніх технологій.
• Розповсюдження інформаційної, дослідницької й експе­риментальної діяльності.

13. Інформаційне забезпечення внутрішкільного управління

• Класифікація інформаційних джерел за ознаками.
• Навчальні плани та програми, накази, методичні рекомендації, розпорядження — інформаційна база внутрішкільного управління.
• Обробка та використання інформації.
• Інформаційні контакти.

14. Роль керівника в створенні атмосфери творчості, спрямованої на вдосконалення професійної майстерності педагогічних кадрів

• Створення в школі атмосфери співдружності та співробітництва. .
• Формування демократичного стилю взаємовідносин керівника школи з учителем.
• Реалізація творчого потенціалу вчителів.
• Використання в управлінні школою економічних та правових важелів з метою самовдосконалення вчителів.
• Організація змагань та стимулювання їх учасників.

15. Сучасні технології навчання та виховання

• Історичні аспекти педагогічної технології.
• Завдання сучасної педагогічної технології.
• Основні практичні дисципліни педагогічної технології.
• Інформаційні технології в системі освіти.
• Педагогічний процес, аспекти його інтенсифікації та оптимізації.
• Модульна система організації навчального процесу та рейтинговий, контроль знань.
• Діалоговий підхід до освіти.
• Система розвивального навчання (Д.Ельконіна, В.Давидова) на основі концепції розвитку особистості дитини в школі.
• Комп'ютерні технології навчання.
• Педагогічне співробітництво в педагогічній технології.
• Проектування навчальних технологій.

16. Нетрадиційні форми методичної роботи

• Методичний фестиваль
• Панорамний урок
• Семінар-супутник
• Методичний діалог
• Методичний ринг
• Методичний міст
• Мозкова атака
• Методичний аукціон
• Педагогічний консиліум
• Розв'язування педагогічних завдань
• Методичні посиденьки
• Педагогічний КВК
• Проблемний стіл
• Психолого-педагогічний семінар
• Дискусія
• Педагогічний турнір та ін.