Методичні рекомендації для класних керівників щодо організації системи
навчання батьків ефективному спілкуванню з дітьми.

Вступ

Наш настрій, ставлення до людей, доросле самостійне життя багато в чому визначаються загальною сімейною атмосферою, яка панувала в наших сім'ях. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих родинах, де вони природно й гармонійно розвиваються, живуть багатобарвним життям. Традиційна думка, що сім'я - один із найважливіших інститутів, значення якого у формуванні особистості важко переоцінити, сьогодні звучить особливо гостро, адже кризові явища, притаманні українському суспільству, викликають в її житті серйозні труднощі.

Сучасна сім'я значно відрізняється від сім'ї, у якій виховувалися наші батьки та й ми самі: інший уклад, матеріальна забезпеченість, загальна культура й освіта. Як показують дослідження, реалії сьогодення розвинули такий феномен як аномію, тобто такий психічний стан індивіда і всього суспільства, коли старі ідеологічні основи, нормативи і ціннісні орієнтації та соціально-психологічні орієнтири поведінки виявляються зруйнованими, а нові формуються хаотично і безсистемно. Внутрішньосімейна атмосфера стає несприятливою для дитини, для формування її позитивних особистісних якостей. Знижується дієвість виховної функції сім'ї, оскільки батьки практично не можуть потрібним чином впливати на дітей, а інколи просто не знають як впливати.

Робота з сім'єю - окремий напрям у діяльності класного керівника. Спостереження свідчать, що відсутність достатньої духовної близькості дитини з батьками з перших років життя несприятливо позначається на розвитку її особистості. Відомо, що універсальних принципів виховання немає і не може бути. Кожна ситуація в сім'ї унікальна. Дітям потрібно, щоб поруч були ті, хто може і досягти успіху, і терпіти невдачі. Саме у своїх батьків діти набувають свій перший досвід, переймають моделі свого подальшого життя, які, на жаль, не завжди бувають прийнятними. Для сучасної сім'ї дуже важливо побудувати адекватні взаємовідносини між її членами. А, особливо, між батьками та дітьми.

Основним завданням класного керівника у роботі з батьками є збагачення їх знаннями про вікові особливості, сенситивні і кризові періоди кожної вікової групи, допомога у створенні атмосфери позитивних взаємин між дорослими й дітьми.

Принципи роботи з батьками

1) повага щодо позиції батьків і звернення до почуття батьківської любові. Формування педагогічно правильної виховної позиції батьків можливе лише в тому випадку, якщо прохання і поради вчителя будуть сприйняті як такі, що виникають із потреб і інтересів дітей, становлення їх особистості, характеру.

2) характеризуючи дітей, найпершою якістю потрібно вказувати позитивну.

Спочатку батьки мають послухати і дізнатися хороше про своїх дітей. Тільки тоді вони з розумінням і зацікавленістю сприймуть стурбованість педагога тими негативними рисами характеру дітей, які заважають їм стати кращими, і будуть сприяти їх усуненню. Невміння класного керівника, вчителя розгледіти позитивне в дітях буде розцінене батьками і як несправедливість, і як недостатня кваліфікованість педагога.

3) висока повага особистості батька і матері, розуміння їх батьківських турбот. Цей обов'язковий принцип виявляється і в формах звернення, і у висловлюванні прохань, порад, і в довірливому тоні розмови, в недопустимості настанов і дорікань в адресу батьків, у збереженні відомих педагогу сімейних секретів.

Поради батькам

(у рамках батьківського всеобучу)

Наскільки зрозумілі вам думки і почуття ваших дітей? Що ви можете зробити зі свого боку, щоб наладити спілкування з дитиною?

- висловлюйте дитині вашу повну увагу (всім: позою, виразом обличчя - дивитися в очі);

- навчіться розуміти мову поз і жестів. Поки ви не розумієтесь на тому, що можна зрозуміти без слів, ви пропускаєте більше половини того, що хотіла б сказати вам дитина;

- не перебивайте і ніколи не вгадуйте вголос того, що вона хоче сказати;

- намагайтесь відчути, які саме життєві потреби вашої дитини, їй потрібна увага? їй потрібний спокій? Порада? Допомога? А може, вашій дитині треба вилити якісь почуття в присутності того, кому вона може довіряти;

- намагайтесь контролювати власні почуття. Слухати означає кохати. Співчувайте. Ставте себе на місце дитини. Зосереджуйте свою увагу на її переживаннях, час від часу висловлюючи своїми словами те, що вона говорить: просіть, щоб вона вас виправила, якщо ви зрозуміли її неправильно;

- уважно вислухавши, потурбуйтесь про те, щоб відповідь не відбила у дитини бажання іншого разу бути з вами відвертою. Уникайте читання моралі і читання нотацій. Стережіться замість відповіді вступати в суперечку, заявляти про незгоду, критикувати, докоряти чи давати поради (якщо тільки не переконаєтесь, що вас саме цього просять). Діти не стануть вдруге відверто ділитися з тими, хто їх принижує;

- в житті сім'ї на дружбу і довірливість треба відповідати відкритістю, готовністю поділитися власними душевними переживаннями.

Наші найдорожчі друзі - діти, які стали вразливими, дозволивши нам побачити їх такими, які вони є насправді І в сильних, і в слабких своїх сторонах. Виливати душу своїм дітям - це зовсім не ознака слабкості, як багато хто думає. Поділитися своїми переживаннями, відкрити дитині, що дорослі теж часом борються з собою, помиляються, не завжди обізнані, - це дуже важливо, бо допомагає дітям бачити, що ми - такі ж люди і тому маємо розуміти один одного.

Здатність до спілкування і довіра йдуть рука об руку. Якщо ми в чомусь відкриваємось людям і вони приймають нас, то ми починаємо довіряти їм. Це відкриває шлях до глибшого спілкування і, в свою чергу, до більшої довіри.

Підказуйте, як виправити зіпсовані відносини

Нестача часу, грошові проблеми, нездійснені мрії - це і багато чого іншого може викликати напруженість в сімейних стосунках. Коли діти і батьки живуть разом, звичайно виникають конфлікти: іноді від невміння спілкуватися з дітьми, та ще й в умовах постійного дефіциту часу буває, що батьки в прагненнях досягнути слухняності дітей, спираються перш за все на свою владу і положення в сім'ї. Іноді вони бувають надто слабохарактерними чи непослідовними через побоювання виявити суворість у відношенні до дитини, якій не можуть приділити достатньо уваги. А потім, коли ситуація виходить з-під контролю, пристрасті розігріваються і відбувається обмін не завжди справедливими звинуваченнями. Почуття учасників суперечки ображені, їх особистою гідністю і правами знехтували. Для підтримки відносин тепер необхідно шукати шляхів до зближення.

Іноді, щоб відновити теплі почуття і взаємну близькість, буває достатньо поговорити і просто трішки краще зрозуміти один одного; виявити більшу терпимість; іноді треба пробачити чи отримати пробачення. Напевне, у всіх сім'ях кожен день трапляється щось таке, що потребує пробачення. І це може навіть зближати людей. Найбільше щастя полягає не в тому, щоб ніколи не мати необхідності промовляти слова: «Пробач мені», а в тому, щоб сказати це, коли потрібно, а потім відчути внутрішнє зцілення, коли скривджений вами відповість: «Я тобі пробачив».

Просити вибачення, пробачати і робити це відверто - все це вимагає певної відвертості самої душі. Як це важко! Проте як захоплююче і привабливо! Пробачення, як ніщо інше, пробуджує кохання і виражає його. Нас несвідомо тягне до тієї людини, яка вирішила відкритися, зробитися вразливою. Без сумніву, помилятися - справа людська, а пробачати - божественна. Вибачаючи, ми черпаємо з глибоких вмістилищ духу, які мають поповнюватися із джерел сили, що поза нами самими. Як важко часом не буває виховувати дитину, вона володіє особливим притаманним лише їй зачаруванням. Це люди, що живуть з нами в найтендітніший період свого життя. «Ми якось задумалися про нашу поведінку у відношенні до дітей - пишуть батьки Черкасови, - і прийшли до висновку, що якби наші діти були нашими гостями то, мабуть, отримали б набагато більше ввічливості і доброти, ніж ми даємо цим істотам із нашої власної плоті і крові». Кожен із батьків має замислитися над цим і взяти на себе зобов'язання: дійсно зробити дітей своїми друзями.

Спілкування в сім'ї

Справжнє спілкування в сім'ї рідко буває «випадковим». Більше всього радості і користі воно приносить тоді, коли йому передує творча підготовка. Ми наводимо кілька порад, які допоможуть загартувати вашу думку і дозволять зробити спілкування з дітьми завжди новим і неповторним.

Розмова на 10 хвилин.

Виділіть час для того, щоб десять хвилин поговорити з дитиною: після школи, перед сном, під час обіду і т.ін. Перед вами перелік тем, цікавих для спілкування:

- найпрекрасніша людина, яку я коли-небудь зустрів;

- те далеке місце, де я хочу, прокинувшись, одного разу опинитись;

- яким я буду, коли стану дорослим;

- родич, якого я хотів би відвідати;

- що в мене краще всього виходить;

- що наводить смуток;

- що мені подобається в моїй сім'ї.

Кошик «теми для розмови»

Поставте на стіл чашку чи кошика, в який всі члени сім'ї зможуть покласти речі або записки, листи чи вирізки з газет, статті, про які вони хотіли б поговорити за обідом, після вечері, і т.ін.

Всі домашні справи - разом

Домовтеся викопувати всю працю в домі протягом тижня разом і не поділяйте обов'язків. Ви й самі здивуєтесь, яким багатим та цікавим стане ваше життя і спілкування.

Сімейна пошта

Спробуйте створити в себе вдома відділ зв'язку. Хай кожний член сім'ї зробить поштову скриньку, хоча б із коробки з-під взуття. Тоді кожен зможе написати іншому записку, лист з похвалою чи листівку, повну оптимізму і опустити їх у відповідну скриньку. Також можна слати жарти, загадки, головоломки і маленькі сюрпризи.

Листівки «слухати» і «поважати»

Такі листівки мають подібний зміст: «Дає право бути уважно вислуханим протягом 10 хвилин. Вручається у випадку необхідності сказати щось важливе. Листівки «поважати» заповнюються так: «Дає право подумати перш ніж сказати щось ще». Ці листівки можна роздати всім на засіданні сімейної ради чи залишити у кожного на стільці. Члени сім'ї повинні за загальною згодою ставитись до листівок з повагою.

Графітова стіна

Повішайте на одній із стін в будинку аркуш паперу, на якому протягом тижня кожен міг би залишити своє послання. Це можуть бути слова згоди, підтримки, а також цікаві новини, повідомлення про майбутні події чи якийсь розклад. Перш ніж повісити новий аркуш на наступний тиждень, ви отримаєте велике задоволення, перечитуючи всією сім'єю старий листок.

Педагогічний такт батьків

Однією з головних умов успішного виконання батьками своєї виховної ролі є повага до дитини, до її людської гідності, а значить, - дотримання у стосунках педагогічного такту. Такт - найобов'язковіша складова у вихованні дітей.

Що таке такт взагалі? Відомий дитячий лікар і видатний педагог Януш Корчак говорить з цього приводу:

«Нелегко пояснити, що таке такт. Мабуть, тактовна людина - то така, яка вміє підійти до людей. Серцем чи розумом, але вона розуміє, кому що треба, і охоче пропонує свою допомогу. Обережна, вона не наполягає на своєму, маючи справу із сварливим; не похваляється і не посміхається, не зачіпає веселим жартом сумного; не злиться сама і кожного старається виправдати і захистити. Непотрібно - немає її, може принести користь - тут як тут». Іншими словами, такт - це вміння у кожному конкретному випадку спілкування знайти найбільш доцільну, правильну і ефективну лінію поведінки. Оскільки йдеться про виховання, то потрібно говорити про педагогічний такт батьків. Передусім - це почуття міри у стосунках з дітьми. Міра повинна бути у всьому - у виникненні найрізноманітніших почуттів до них, у задоволенні їх потреб, у своїх вимогах до них, у заохоченнях і покараннях.

«Покарання, - писав А.С.Макаренко - це важка річ, вона вимагає від вихователя величезного такту й обережності... Так само треба бути обережним із заохочуванням».

Педагогічний такт передбачає врахування батьками вікових та індивідуальних особливостей дитини; уміння поставити себе на її місце. Так, молодший школяр дуже пишається тим, що він навчається у школі, що у нього свої обов'язки. Цей період життя батьки повинні всією своєю поведінкою підтримувати цю гордість дитини.

Труднощі, з якими стикається дитина, треба допомагати долати, уникаючи при цьому дріб'язкової опіки й моралізаторства, докорів і тим більше покарання.

З підлітками батьки поводяться по-іншому, стверджуючи їхнє почуття дорослості. Древні греки говорили, що до п'яти років дитина - цар, до 15 - раб, а після 25 - товариш, друг. Відповідно повинна мінятися й тактика поведінки батьків щодо своїх дітей.

Особливо обережними мають бути батьки у питаннях, що стосуються взаємин юнаків і дівчат. Чутливість, делікатність батьків до проявів юнацької любові звеличують це почуття, сприяють формуванню у молоді глибокого морального ставлення до стосунків між чоловіком і жінкою. Глузування і зневажливість дорослих не тільки боляче вражають любов, але й розвивають у юнаків, дівчат погляди на ці почуття як на щось нечисте, некрасиве. Нерідко необережна, нетактовна позиція дорослих у цьому питанні призводить до розриву дітей з батьками, син чи дочка назавжди залишають дім.


Розробки занятьза просвітницькою програмою для батьків:
«Культура родинних взаємин: кроки сходження».
(автор-Амосова А.В.)

Заняття "Що є добро і що є зло у мікрокосмосі родини"

План

1. Тлумачення понять "добро" і "зло".

2. Відносність понять добра і зла. Обговорення ситуацій.

3. Самодіагностика.

1. Тлумачення понять "добро" і "зло".

Одвічна тему добра і зла. Не дивуйтесь тому, що нас зацікавила саме ця тема. Звичайно, ми всі знаємо, що таке добро і що таке зло, ми знайомі з цими поняттями ще з дитячих казок. Але чи може хтось із присутніх сказати, що знає стовідсотково добру чи стовідсотково злу людину? А самі ви які? Не буває абсолютно доброї чи абсолютно злої людини. В кожному із нас добро і зло переплетеш - в цьому потрібно собі зізнатися. Головне завдання - навчитися відрізняти одне від іншого. А чи просто це зробити?

Що для вас є добром? А що -злом? (відповіді батьків записуються на дошці) Чи може одне й те саме явище буди і добром, і злом одночасно? В яких випадках? Від чого це залежить? Враховуючи, що дана зустріч є першою і взаємодія між членами групи лише налагоджується, можна запропонувати батькам дати відповідь на запитання, написавши її на невеличких аркушах паперу і покласти їх, наприклад, у коробку чи конверт. Після цього педагог у довільному порядку дістає аркуші і зачитує відповіді. Принцип анонімності дозволить дати більш щиру і правдиву відповідь.

Як ви гадаєте ці поняття абсолютні чи відносні? Чому? Добро - дещо позитивне, хороше, корисне, протилежне злу. Зло - дещо дурне, шкідливе, протилежне добру

Відносність понять "добра" і "зла" зумовлена об'єктивними і суб'єктивними уявленнями про ці категорії. Суб'єктивність уявлень про "добре і зле" визначається, перш за все, рівнем внутрішньої культури індивіда. Цілеспрямована робота щодо усвідомлення добра і зла в реальних життєвих умовах повсякденності сприятиме формуванню особливого ставлення до цих категорій, визначаючи програму подальших дій стосовно власного самовдосконалення

"Добро і зло - одвічні поняття, які призначені для усвідомлення їх людиною і людством. І добро, і зло мають змогу бути й проявлятися на землі.

Отже, це для чогось людям потрібно? Звичайно потрібно.

Як без розуміння того, що саме є зло, людині зрозуміти, що вона його скоїла? А ж відрізнити зло? Лише у порівнянні з добром.

А ж же розрізнити чи є добром те, що ти скоїв і коїш? Лише порівнявши його зі злом.

Чи означає це, що людині постійно доводиться здійснювати то добрі, то злі вчинки і лише згодом, замислившись, вона зможе зрозуміти, де творила зло? (дати можливість учасникам відповісти)

Саме так і відбувається у людей, які не творять зло навмисно"

Проілюструвати відносність понять добра і зла спробуємо за допомогою наступних ситуацій.

2. Відносність понять добра і зла. Обговорення ситуацій.

Якщо учасники групи працюють активно, позитивно налаштовані на взаємодію, то можна об'єднати їх у 3- 4 підгрупи, кожній з яких дати на розгляд по одній ситуації.

Ситуація 1. Дитина їсть цукерку. Хтось просить: - Дай, будь ласка, мені скуштувати.

А дитина відвертається, швидко засовує в рот половинку, що залишилися, аби не дати тому, хто попросив.Як би ви схарактеризували поведінку дитини? Чому?

Поміркуйте: описана поведінка дитини набута чи вроджена? Чому?

Коментар до ситуації 1. Звичайно, у цій ситуації змальована поведінка жадібного хлопця, жого важко назвати добрим, адже він не поділився своєю цукеркою з друзями. Як правило, такі форми поведінки є набутими: їх дитина копіює із значимих для неї дорослих. Тому батькам, жі дізнались, що їхня дитина поводить себе подібним чином, необхідно визначитись: вони класифікують це ж добро (адже є родини, які свідомо вчать дітей не ділитися своїми речами з іншими) чи зло (батьки негативно ставляться до такої риси характеру ж жадібність, і їм неприємно, що їхня дитина так себе поводить). Якщо поведінка оцінена ж зло, же потребує трансформації в дитячому характері, то батькам перш за все необхідно замислитись: де і до чого вони самі бувають жадібними? До грошей? До їжі? До одягу? До нагород? До знань? До слави ?І важливо побачити свою жадібність не лише у діях, а й у словах, бажаннж, думках. Дитина - індикатор порушення гармонії взаємин в родині. Лише правдиві батьки, які опізнали у собі ваду, зможуть допомогти дитині подолати паростки жадібності.

Ситуація 2. Дитина вийшла з цукеркою з дому на вулицю. У неї попросили скуштувати цукерку кілька дітей. Вона швидко вернулась додому, узяла решту цукерок (які мама придбала для свята), винесла їх і роздала усім дітям по 2-3 цукерки. Усі діти задоволені .

Як би ви охарактеризували вчинок цієї дитини? Чи добрий він? Чому?

Як по-іншому могла вчинити дитина?

Коментар до ситуаіщ2. Якщо порівняти поведінку дітей, то вчинок дитини з другої ситуації, на перший погляд, можна назвати добрим. Але не добрий він стосовно своєї мами, членів родини. Адже дитина не запитала дозволу у батьків і віддала цукерки. А це означає, що працю і гроші батьків вона використала, щоб виразити свою доброту. Маминими зусиллями щодо влаштування свята знехтувала, а свято - зіпсувала. Це приклад зла (прагнення дитини бути "добреньким" за чужий рахунок) у добрі (пригостила цукерками інших).

У цій ситуації правильніше було б дитині віддати свою цукерку і не брати без дозволу інших, що їй не належали. Але ще правильніше було б не виходити на вулицю з цукеркою, щоб не дражнити тих, хто поки що не вміє стримувати свої бажання поласувати за чужий рахунок

Ситуація 3. На уроці хлопець смикає однокласницю, яка сидить попереду за косу. У дівчини невдоволений вигляд. Вона емоційно просить однокласника припинити ці дії.Яким є вчинок хлопця? Що в цій ситуації може бути очевидним, а що - дійсним?

Коментар до ситуації 3. Очевидним у цій ситуації може бути те, що хлопець, порушуючи особистий простір дівчини, відволікає її від уроку, можливо, навіть робить їй боляче. Але що насправді? Насправді таким чином він виказує їй свою симпатію, невербально говорячи, що вона йому подобається. Це те, що є дійсним, на рівні відчуттів, "усередині" ситуації. Нерідко ми плутаємо очевидне і дійсне. Розрізнити їх допоможе виявлення спонукального мотиву. Що саме спонукало хлопця до таких дій? Бажання образити дівчину, зробити їй боляче? Чи сором'язливість сказати про свою симпатію, але нестримне бажання хоч якось привернути увагу об'єкту своїх уподобань? Від цього і буде залежати добрий цей вчинок чи злий. Тоді і зможемо визначити: це добро у злі чи зло у добрі.

Ситуація 4. Одна людина хворіла на пневмонію. її лікували новими антибіотиками дуже сильної дії. Вона вилікувалась. Через деякий час зустрілась з другом, який захворів бронхітом і при зустрічі кашляв. Друг (той, який вилікувався новим (і дорогим!) антибіотиком) з самих найкращих міркувань і спонукань віддав хворому ліки, що в нього залишилися. Подарував, можна сказати, щоб допомогти хворому.

Друг, який кашляв, подарунок прийняв і дослухався поради. Але організм його категорично не сприймав вже на той час жодних антибіотиків. Стався анафілактичний шок (вид алергійної реакції негайного типу, виникає у разі повторного потрапляння в організм алергену). Він помер.

Хто винний? Той, перший, який вчиняв "добро" чи другий, котрий дослухався некваліфікованої поради? Кого звинувачувати у тому, що відбулося? Які уроки можна винести з цієї трагедії? У чому полягає провина "доброго" друга.

Коментар до ситуації 4. Є засторога, що прийшла з древньої медицини: "Погана порада шкодить пораднику". У наведеній ситуації, якщо діагноз був встановлений у лікарні і лікар призначив відповідне лікування, то перший з цих друзів не мав права втручатися, а другий - змінювати лікарське призначення без консультування з лікарем. Неслухняність, начебто можна виправдати тим, що "приймав антибіотик, а ці ліки усім призначають". Але наслідки цієї неслухняності змушують глибше замислитися над темою закону і відповідальності, відносності добра і зла, віри, довіри і невідступності. Хворий, якщо він вирішив звернутися до лікаря за допомогою, зобов'язаний довіряти йому і неухильно виконувати його рекомендації. А інакше, що ж виходить? Уявимо - раптом звинувачення в смерті ляже на плечі лікаря? Де справедливість? А якщо тому, хто подарував ліки, пред'являть обвинувачення родичі? А якщо не пред'являть, але він точно дізнається, що цей його подарунок став причиною смерті дуга, хіба сумління не замучить?..

Що ж поганого зробив "добрий" друг, який дав ліки? По-перше, спокусив безкоштовними ліками того, кому цей вид лікування не призначався. По-друге, дав пораду стосовно лікування, не маючи на це узаконеного права (у даному випадку - статусу лікаря). По-третє, проявив начебто доброту, замасковану участю до здоров'я друга, але подарував ліки, які треба було викинути за непотрібністю одразу після лікування. Можливо, термін придатності закінчився?

Які висновки можемо зробити, обговоривши запропоновані ситуації?

3. Самодіагностика.

Оцінити ступінь своєї доброти можна, давши відповіді на запитання самодіагностичного тесту "Чи добра ти людина?" і порівнявши себе із запропонованими характеристиками, притаманними добрій людині. Інтерпретується тест аналогічно до тесту "Чи здорова ти людина?" (зустріч 2).

Тест "Чи добра ти людина?"

Добрий - той, хто несе добробут, чуйна, мила, хороша, бездоганна людина. Добра людина, яка вона:

1. Добра людина ніколи не очікує схвалення, вона сама себе оцінює. А ти?

2. Добра людина ніколи не влаштовує непотрібних суперечок. А ти?

3. Добра людина завжди відступить, якщо в суперечці немає порозуміння. А ти?

4. Добра людина ніколи не скаже "не знаю", вона відповість "не встигла дізнатися". А ти?

5. Добра людина завжди говорить так, що її розуміють усі, хто слухає. А ти?

6. Добра людина завжди вміє заспокоїти. А ти?

7. Добра радше відмовить, але ніколи не обдурить. А ти?

Добрій людині завжди притаманні риси характеру, перелічені в цих запитаннях: вона скромна, миролюбна, доброзичлива, безконфліктна, працьовита, проста й правдива .

Завдання для самоспостереження і самоаналізу. Спробуйте застосувати формули "зло в добрі" та "добро у злі", аналізуючи ситуації з власного життя, життя своєї родини.

Заняття "Довірливі взаємини"

План

1. Правдивість і родинні взаємини.

2. Легенда про Правду.

3. Як реагувати на неправду.

4. Самодіагностика.

1. Правдивість і родинні взаємини.

Збрехати чи сказати правду? Над цим питанням задумується більшість із нас майже кожного дня. Чи можливо бути абсолютно правдивим? Мабуть, ні. Але давайте поміркуємо над значенням правдивості у родинних взаєминах.

Чи стикалися ви з проблемою дитячої неправдивості? Як ви гадаєте, чому діти говорять неправду? А чому неправдиві дорослі? Найчастіше люди брешуть, тому що не взяли верх над своїми страхами, бояться сказати правду. Дитина говорить неправду батькам, бо боїться покарання, нерозуміння або заборони зробити те, що вона хоче. Взаємини, засновані на страху, приречені бути недостатньо щирими, довірливими, правдивими. Дитина має не боятися маму чи тата, а поважати їх.

Як ви дізнаєтесь, що дитина обманює вас? (відповіді батьків записуються на дошці) Ознаки цього можуть бути ж вербальні - плутання слів, нечітка дикція, невпевнена інтонація, так і невербальні - почервоніння, нервове потирання долоней, відведення погляду. Крім того, не треба відкидати інтуїтивні відчуття, які можуть також підказати, що у розмові присутня брехня. Але не варто засуджувати співрозмовника за таку поведінку. Адже спочатку потрібно дізнатися, що спонукало її говорити неправду і пригадати, чи завжди сам буваєш правдивим.

Як можемо охарактеризувати родину (взаємини, спосіб життя, культурний рівень), члени якої дозволяють говорити один одному неправду? Обговорюючи це питання варто зауважити, що неправдивість може проявлятися у формі зменшення здобутків і чеснот інших та прикрашанні своїх вчинків, слів, у лестощах, хитрості, образливості, скандальності, плаксивості. Інколи члени родини, щоб не брехати, намагаються говорити правдоподібно, тобто говорять не всю правду, дещо змовчують. Усі зазначені прояви у дзеркалі поведінки близьких кожен має пізнати у собі і докласти зусиль до зменшення вади.

Людина, яка прагне досягнути у своєму житті успіху (і неважливо, у якій сфері чи галузі), обов'язково має "взяти висоту" правдивості сама із собою. Це допоможе критично оцінити свої можливості, побачити недоліки і зрозуміти ж сьогодні стати кращим, ніж був учора. Така внутрішня робота забезпечить невпинний саморозвиток і самовдосконалення, що неодмінно призведе до успіху.

2. Легенда про Правду.

Чи легко бути правдивим? Дати відповідь на це запитання допоможе ознайомлення з наступною легендою.

Легенда про правду

В одному гірському селищі мати виростила сина - красивого, спритного, сміливого. Прийшла пора юнаку одружуватись, але серце ніж не могло обрати наречену. Усі були не до душі йому. Найкрасивішою у селищі була багата дівчина на ім'я Брехня. Але вона менше усіх інших подобалась юнаку.

- Тобі, синку, треба знайти Правду. Люди кажуть, що красивіше за неї немає на білому світі нікого і нічого, - сказала мати сину.

- А де її шукати? - запитав син.

- Далеко вона живе. На самій вершині гори.

- Я знайду її і приведу сюди, - була відповідь сміливого юнака.

- Знайди, знайди. Ми ніколи не бачили Правди, - просили люди.

Зібрала мати сина в дорогу і пішов він шукати Правду. Довго йшов він до підніжжя гори. Взуття потріпалось, одяг зносився, їжа закінчилась. Але він наполегливо йшов шукати свою Правду. Дерся

гірськими схилами, падав, знову забирався. Руки здер до крові, нігті зламав, тіло побив об каміння. Дістався до вершини, озирнувся і побачив неподалік, спиною до нього, на камені чарівну, самотню дівчину з тонким станом, довгим волоссям, же закривало спину.

- Здрастуй, Правдо, - покликав її щасливий юнак. - Нарешті я знайшов тебе!

- Правда озирнулась і юнак із жахом відсахнувся. На нього дивилась зморщена стара.

- Так, я - твоя Правда, - усміхаючись, сказала вона.

- Але ж так? Люди кажуть, що ти - прекрасна. Що ж мені сказати їм?

- А ти збреши, - сказала вона, - і ніхто не дізнається Правди . Які враження справила на вас легенда?

Чому юнаку була не до вподоби дівчина Брехня? Як ви гадаєте, якою він уявляв собі Правду? Які якості виявляв юнаку пошуку Правди?

Чому люди вважали, що Правда — прекрасна?

Чому вони не хотіли бачити її справжнє обличчя?

Як ви гадаєте, що зробить юнак, повернувшись у своє селище?

Тож чи легко бути правдивим? Як реагувати на неправду.

Як поводити себе, якщо ви дізналися, що у ваших родинних взаєминах присутня неправдивість? Брехливості в дитячій душі слід класти край суворо, але справедливо. Чесність, справедливість і правдивість часто виглядають жорсткіше, суворіше, строгіше, ніж "солоденьке" потурання, безкарність і прикрашена правда . Справедливо розсудити ситуацію можна лише дізнавшись, що спонукало дитину вчинити так чи інакше. При цьому батькам варто пригадати, чи завжди самі вони бувають правдивим. "Хто сам без гріха, нехай першим кине камінь", - сказав Христос, захищаючи Марію Магдалину від розгніваного натовпу. Щепленням від дитячої брехливості виступають правдиві взаємини матері і батька між собою, з іншими членами родини, з друзями, колегами.

Завдання батьків у вихованні людини, жа буде корисною для своєї родини, громади, суспільства, еволюції в цілому, полягають у наступному:

- навчити дитину усьому, що вміють самі;

- сприяти тому, щоб вона пізнала більше, ніж вони;

- допомогти подолати страх і лінощі;

- навчити робити те, що їй під силу і необхідно (те, що доцільно і в міру);

- укріплювати в собі бажання не порушувати миру в душі своєї дитини;

- налагодити зі своїми дітьми духовні зв'язки, і, ж наслідок, мати довірливі, близькі стосунки, ж грунтуються на взаємній повазі 4. Визначити ступінь своєї правдивості допоможе наступний тест.

Тест на визначення міри правдивості

Щоб розібратися в мірі своєї правдивості згадай, ж ти сприймаєш зауваження, критику чи відверті образи на свою адресу. Як? Твоя відповідь може бути різною:

1. Відповідаю тим самим.

2. Нікому не дозволяю нічого подібного на свою адресу.

3. Нехай спробують, я таке у відповідь скажу...

4. Терпіти не можу всіх, хто повчає, критикує, ображає мене.

5. Слухаю, хоч і неприємно, оскільки знаю, що диму без вогню не буває.

6. Завжди намагаюсь знайти раціональне зерно у будь-яких нападах на мене.

7. Якщо ніхто не сказав поганого слова про мене, значить, те, що мною зроблено - вже не погано, але далеке від досконалості.

Обирай найбільш близьку за змістом відповідь, що відповідає твоїй реакції на будь-який з останніх епізодів у житті, коли тебе публічно образили, зробили зауваження і ти залишився незадоволеним. Згадав свої почуття і свою поведінку? (прим, сім варіантів відповіді тесту являють собою сім умовних рівнів правдивості людини)

Якщо ти був спокійним, розсудливим, навіть дружелюбним у відповідях на критику чи образу, але все-таки відповів образнику, то твій рівень правдивості поки до п'ятого. Шукай його у відповідях від 1-ої до 4-ої.

Лише знання п'ятого рівня дозволяють людині не втрачати самовладання в будь-якій ситуації. Самовладання і відсутність образи - це критерій правдивості в тобі

Тест "Чи чесна ти людина?"

Чесна людина, вона:

1. Завжди спокійна. А ти?

2. Безстрашна у думках, словах і діях. А ти?

3. Терпляча. А ти?

4. Проявляє терпимість до своїх опонентів. А ти?

5. Безхитрісна, прямолінійна та наївна. А ти?

6. Пробачає образника. А ти?

7. Знає норми, закони і правила та не порушує їх ніколи (частіше зовні залишаючись у програші). А ти?

У тому і полягає весь секрет, що програш цей - тільки зовнішній: втрата влади, грошей, успіху. Але вчинивши так, чесна людина виграє незрівнянно більше в надбанні внутрішнього багатства, багатства духу:

- не злукавив - став добрішим до оточуючих;

- не зазіхнув на великі гроші - став безкорисливішим;

- не продався за хабар - став більш непідкупним;

- не злякався погрози - став безстрашнішим;

- не принизився - став вище.

Отже, бачити, чути і розуміти буде більше і краще. Чи є у тобі правдивість?

Перевір свою правдивість. Чи є в тобі таки риси, як:

- марнославство;

- самовпевненість;

- самозвеличення;

- самолюбування;

- самозакоханість;

- самолюбство;

- самовиправдання?

Ці якості - наповнювачі будь-якої гордині. Останні два з наведених тяжчі за всі попередні.

Якщо ти визначив в собі ознаки гордині від марнославства до самовиправдання у власній персоні, у власних знаннях, у власних справах, у словах і думках своїх (від 1 до 7), то це є свідченням достатньо високого духовного розвитку. І високого рівня правдивості в тобі. Побачити в собі самолюбування може лише дуже смілива і правдива людина. Мова йде не про один раз і не про те, щоб заявити про це вголос, а про те, щоб ця якість тобі самому стала настільки явною, що інші вже не зможуть побачити її раніше, ніж ти сам .

Заняття "Як правильно приймати і давати поради"

План

1. Чому складно давати поради?

2. Як давати і ж приймати поради.

3. Замість поради - підказка.

1. Чому складно давати поради?

Як часто діти звертаються до вас за порадою? Чи завжди вам легко дати пораду своїй дитині? Чи були у вас ситуації, коли запитання дитини було несподіваним, ви розгубилися і не знали, що порадити? А було так, що ви нашкодили порадою? Чи може порада зіпсувати взаємини у родині? А налагодити їх?

Батьки для дітей - перші порадники і наставники. Тому завдання для батька і матері - застерегти дитину від пошуку відповідей на численні запитання у недоброзичливому до неї середовищі і дати своєму чаду пораду мудру, своєчасну, доцільну, пораду, яка не нашкодить. А це - справжнє мистецтво. Труднощі у наданні порад виникають тому що:

- немає двох однакових людей, яким би в один і той самий час підійшло в усьому запропоноване (чи рецепт, чи ліки, чи порада), навіть якщо це члени однієї родини;

- складно передбачити, яка шкода і яка користь буде для людини, якщо вона дослухається вашої поради і буде їй слідувати;

- людина в разі негативних наслідків може перекласти провину на того, хто дав пораду, не бажаючи брати відповідальність на себе. Радник же, порадивши неусвідомлено або легковажно, лише "підкріпив" негативні якості партнера - несамостійність, безвідповідальність, нерішучість, звичку вирішувати проблеми за чужий рахунок тощо;

- немає гарантії, що людина не спотворить вашу пораду, рекомендацію (інтерпретує по-своєму, щось домислить);

- інколи людина вже має готову відповідь на своє запитання і хоче почути (не озвучуючи свого бажання) лише підтвердження своєї точки зору, "відмітаючи" всі інші варіанти;

- важко перевірити, що людина все почула, все зрозуміла і все запам'ятала. Чи зустрічались ви із переліченими труднощами у своїй родині? Якими саме?

Надзвичайно відповідально і складно давати рекомендації чи пораду будь-кому, будь в чому. Який же вихід? Не давати порад? Не пропонувати рішення проблем? Звичайно, ні. Радити можна, але при цьому варто дотримуватись певних правил і норм.

2. Як давати і як приймати поради.

Пам'ятаємо, що "Погана порада шкодить раднику", тому давати поради варто наступним чином:

- щоб у члена вашої родини був вибір для прийняття власного рішення; тобто, даючи пораду, необхідно попередити про наслідки певних дій. Отже, доведеться давати не одну пораду, а дві-три, щоб людина мала змогу обрати те, що їй підійде найбільше;

- поради підбирати обережно, терпляче, сподіваючись на те, що людина тобі повністю довіриться;

- слідкувати за тим, чи активно людина включилась в процес вирішення проблеми (після того, ж ви дали пораду, рекомендацію) або хоча б спробувати побачити її готовність до активної дії (в момент надання поради);

- розказати, ж ви виходили з подібної ситуації або щоб ви зробили, якби у таку ситуацію потрапили (замість "гадаю тобі варто зробити..." ділимося досвідом: "я таким чином діяв у цій ситуації, вийшло у мене..." або "якби зі мною таке сталося, то я б...")

- різними способами стимулювати самостійність у прийнятті рішень.

Адже, якщо сам вирішив - нікого звинувачувати пізніше за можливу невдачу. Сам зробив - нікому дорікати за недороблене. Сам вилікувався - більше не захочеш хворіти.

Не менш важливим для гармонійної взаємодії у родині є вміння приймати поради. Дослухатися варто лише тих порад, які відповідають:

- вашому внутрішньому стану;

- вашим силам;

- вашому бажанню;

- вашому розумінню моралі та які не завдають мук совісті. Таким чином укріплюється почуття відповідальності.

Також пам'ятаємо, що давати пораду варто лише тоді, коли вас про це попросили. Або хоча б запитати (наприклад, у своєї дитини): ти хочеш моєї поради. . Замість поради - підказка.

Замість того, щоб давати пораду, навіть з двома-трьома варіантами рішень, своєму партнеру по спілкуванню можна запропонувати підказку:

- Хочеш підкажу, ж і де можна пошукати (не знайти!) відповідь? Якщо людина відповідає "Ні", то це свідчить:

- або про виключну самостійність, норовливість і певну частку самовпевненості;

- або про лінь, небажання прикласти зусилля, бажання отримати готову відповідь, безвідповідальність.

Даючи підказку, ми не годуємо людину рибою, а даємо їй вудку, щоб вона сама її ловила .Чи любите ви давати поради (членам родини, друзям, колегам)? Що при цьому відчуваєте? (вчасну значущість, відчуття, що потрібен іншим, бажання допомогти, відповідальність і т.д.) Хто найбільше прислухається до ваших порад? Члени родини? Друзі? Колеги? І до яких саме? А до чиїх порад найбільше прислухаєтесь ви?

Завдання для самоспостереження і самоаналізу. До наступної зустрічі спробуйте:

- виявити труднощі, які виникають у вас, коли даєте чи приймаєте поради;

- дати підказку, а не пораду своїй дитині, коли вона звернеться до вас за допомогою та проаналізуйте разом з нею результат.

Література:

Органіаційно-методисчні аспекти роботи працівників психологічної служби з батьками/автори-укладачі А.В. Аносова,,Н.А.Максимова, Л.А.Пєтушкова/за ред. Н.І.Клокар//Вісник психологічної служби Київщини. Випуск 4.м.Біла Церква: КОІПОПК,2011.-184с.

Кiлькiсть переглядiв: 298

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.